Шановні учні 9- А, Б, В, класів! До вашої уваги домашнє завдання з української літератури!
Самостійно опрацьовуємо творчість Г. Квітки-Основяненка та читаємо повість "Маруся"
Самостійно опрацьовуємо творчість Г. Квітки-Основяненка та читаємо повість "Маруся"
Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка
Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка цікава та насичена подіями. Ми намагалися деталізувати її, щоб ви краще зрозуміли постать письменника. Матеріал буде корисним при підготовці домашнього завдання і для тих, хто вивчає українську літературу XVIII-XIX століття.
Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (18 (29) листопада 1778, с. Основа біля Харкова — 8 (20) серпня 1843) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч.
Засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.
Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинскій Вѣстникъ» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844).
Народився у с. Основі (тепер у межах Харкова). Походив з козацько-старшинського роду. Здобув домашню освіту. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував і головні ролі.
Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду. Родину Квіток часто відвідував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам’ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір’я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.
У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя. Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817–28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду.
Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті.
Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). К.-О. був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва.
Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний в позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник», який видавав у 1816–17 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською і російською мовами.
Помер Г. Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби у м. Харкові.
В 1820-х рр. виступив з комедіями — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (1827, опубл. 1840), «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик» та ін.
Спираючись на літературну традицію, започатковану Іваном Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка-Основ’яненко написав українською мовою популярні й досі комедії:
- «Сватання на Гончарівці» (1835)
- «Шельменко-денщик» (1835)
- «Бой-жінка» (1840).
Українські прозові твори Квітки-Основ’яненка поділяються на дві основні групи:
- бурлескно-реалістичні:
«Салдацький патрет»
«Мертвецький великдень»
«От тобі і скарб»
«Пархімове снідання»
«Підбрехач»
повість «Конотопська відьма». - сентиментально-реалістичні повісті:
«Маруся», 1834;
«Козир-дівка», 1838;
«Сердешна Оксана», 1841;
«Щира любов», 1839;
«Добре роби — добре й буде», 1836;
«Божі діти», 1840;
«Перекотиполе», 1840.
Серед найкращих творів російською мовою — роман «Пан Халявский» (1840), повісті «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна сотниковна», історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 рік в провінції», так звані фізіологічні нариси — «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841).
Найкращі твори Квітки-Основ’яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану».
Твори Квітки-Основ’яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами.
З Квіткою-Основ’яненком листувався Тарас Шевченко. Поет давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому вірш «До Основ’яненка» («Б’ють пороги; місяць сходить»; 1839) та виконав ілюстрації «Знахар» і «Панна Сотниківна» до однойменних творів.
Квітка-Основ’яненко має почесне ім’я «батька української прози». Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму.
Творчість Квітки-Основ’яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи. І. Бецький, видавець альманаху Молодикъ, писав, що Квітка-Основ’яненко “… могъ, по своему несомнѣнному, самородному таланту, одинъ поддержать самостоятельность малороссійской литературы …”.
