Тема.  Література рідного краю . Особливе право на віки
( за книгою нарисів І.П.Корнющенка «Назавжди лишитись молодим»).

Мета:  познайомити учнів із книгою відомого краєзнавця, журналіста Івана Корнющенка «Назавжди залишитись молодими»  Розкрити велич талановитих поетів-воїнів Сумщини, які героїчно боролися проти гітлерівських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни; сприяти осягненню учнями глибинної сутності спадщини митців свого краю, сприйняття й поціновування їхнього художнього набутку;

     на прикладі життя й боріння поетів-воїнів виховувати в учнів  риси справжньої людини-патріота, людини-борця;

    формувати в учнів громадянську відданість та національну самосвідомість,   розвивати  пізнавальний інтерес до літератури рідного краю, творчу уяву, комунікативну активність, уміння працювати в групі.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу за методом проектів.

Методи і прийоми:  бесіда, методи «Обмін побажаннями», «Мікрофон», робота в малих групах, захист проектів.

Обладнання. Виставка книг та зібраного матеріалу про поетів-воїнів Сумщини; портрети поетів-воїнів; аудіозапис пісні «Степом» (слова Миколи Негоди, музика Анатолія Пашкевича). 

Епіграф.              Твоя високість, мужність,

                   кров твоя – планету і людину

                   захистили, щоб хліб родив

                   і світлий день буяв.

                                               Л.Забашта

                             Справді їм належиться за рангом

                             Особливе право на віки:

                             Першими в бою одержать рану,

                             Землю пригорнувши до щоки.

                                                               Б. Олійник                    

Випереджувальні  групові завдання

     Учні, розбившись на групи, отримали завдання опрацювати нариси Івана Корнющенка ( з книги «Назавжди лишились молодими») та підготувати розповідь про одного із них, а саме:

·        І група – « Пилипове серце б`ється» (розповідь про Пилипа Рудя).

·        ІІ група –  «Не відступлю, піду вперед» (розповідь про Миколу Шутя).

·        ІІІ група – « Кров героя» (розповідь про Івана Чумаченка).

·        ІV група – « Крок у безсмертя» (розповідь про Леоніда Левицького).

·        V група – « На лінію вогню з братами я піду» (розповідь про Федора Швіндіна).

·        VІ група – « Відповідаю перед людьми» (розповідь про Петра Лідова).

Форма вираження проектів: буклети

Хід уроку

І. З`ясування емоційної готовності учнів до уроку

 Прийом «Обмін побажаннями». Кожна група висловлює  побажання іншій у формі короткого спічу.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми й мети уроку.

ІІІ. Сприйняття навчального матеріалу

1.     Вступне слово вчителя

     На мармуровій дошці, встановленій у Київському будинку літераторів, викарбувані імена, посмертно прийнятих у члени Спілки письменників. Їх сорок, які полягли за свободу і незалежність нашої Батьківщини. Серед цього переліку знаходимо й імена Пилипа Рудя, Миколи Шутя, Володимира Аврущенка, Івана Чумаченка – поетів-воїнів Сумщини. У грізні дні Великої Вітчизняної війни, жорстоких боях і походах обірвалося їх життя. Вони назавжди залишились молодими в нашій пам′яті, у поезії, на фотографіях.

(Звучить пісня «Степом» на слова Миколи Негоди, музику Анатолія Пашкевича). 

Учитель. Так, від того часу минуло майже 75 років. Але наша людська пам'ять ще надовго збереже ті пекельні події, коли під ногами палала земля та плавився метал. І ось цим подіям ми присвячуємо сьогодні наш урок памяті –  священої пам’яті про тих, хто білокрилими журавлями відлетів у буремні роки. Зранені, але горді, лягли в землю, щоб зрости буйною зеленню трав і квітів, зринути зірками в мирному небі рідної землі.

Усім, хто прийшов на землю після переможних залпів 1945-го, і тим, до кого на день народження докотилося  ехо салюту через багато літ, і тим, хто тільки сьогодні пробує своє крило й перо, треба пам′ятати уже легендарних людей, які під кулями і багнетом сказали прощальне слово: ми відстояли ваше небо – летіть!

Імена цих людей, відважних воїнів-письменників, усе рідніші і ближчі з кожним літом. Герої ніколи не зникають за пругом пам′яті, доки ми лишаємося людьми, доки живі почуття вдячності. Усе частіше ми оглядаємося назад і щоразу з більшою шаною повертаємося до тих людей, що стали для нас уже суворою, але прекрасною легендою. Вони владно манять наші серця, безмовно наказуючи: «Вивір себе в собі. Ти зумів би вистояти на битому склі і не сомкнутися у вірі? Ти зумів би бачити перемогу через літа, коли кат виколов тобі очі? Ти зумів би вигукнути «Смерть фашистам» назустріч кулі? Ти зумів би?..». Під владним знаком пам′яті ми повертаємося і завжди будемо повертатися на їхні голоси.

І сьогоднішній крок – це одне із таких повернень. «Особливе право на віки» - так ми визначили тему уроку. Поети-воїни заслужили цих високих слів, сказаних Л.Забаштою. (Учитель читає епіграф. Учні записують тему, епіграф уроку).

Виступ з інформацією І групи

« Пилипове серце б`ється» (розповідь про Пилипа Рудя).

        Учень.  Я тримаю у руці книжку Івана Корнющенка «Назавжди лишились молодими». Книжку, у якій мистяться нариси про хоробрих і мужніх  людей – талановитих поетів, життя  яких пов′язане з рідною Сумщиною.

Невеличка довідка про Івана Корнющенка. Журналіст. Член Спілки журналістів України. Працював у редакціях районних газет, редагував конотопську міськрайонку. Краєзнавець. Автор декількох книг та численних публікацій у часописах. Член обласного літературного об′єднання. Сьогодні живе й активно працює в м. Конотоп.

      Учень. Сім героїчних імен постає перед нами із книжки. Сім героїчних і трагічних доль, сім прекрасних доріг, обірваних ворогом у суворий час, але спрямованих у переможний травень 1945-го, в наші дні і в дні майбутні.

     Згадаймо й закарбуймо в пам′яті ці героїчні імена.

 Пилип Рудь – поет, політрук роит Ковпаківського  з′єднання.

 Володимир Аврущенко – поет, старший політрук.

 Микола Шуть – поет, комісар підпільної групи.

 Іван Чумаченко – поет, заступник політрука батареї.

 Леонід Левицький – поет, кореспондент.

 Федір Швіндін – поет, підпільник.

 Петро Лідов – журналіст, кореспондент газети «Правда».

   Цей список можна продовжити…

Їхнє слово стало в бойовий стрій нашої літератури, а життя і боротьба, глибока любов до Вітчизни осяватимуть путь новим поколінням.

    Учень. Перше слово про нашого поета-земляка Пилипа Рудя.

У 1929 р. працював у Конотопі, в газеті «Селянські вісті», пізніше -  – редактор багатотиражки Буринського цукрозаводу, кореспондент республіканської газети «Советская Украина» Чернігівської області.

Війна застала Пилипа Рудя в Чернігові. На той час він був уже відомим не лише журналістом, а й поетом, членом літературної групи «Трактор».Незважаючи на неодноразові прохання, комісія військкомату через хворобу серця не дозволила йому їхати на фронт.

І Рудь поїхав до Києва. Там після довгих мандрів по інстанціях врешті задовольнили його прохання: послали кореспондентом на Південно-західний фронт. Навіть не заїхавши додому, П. Рудь вирушив на передову. Тоді ж у, липні 1941-го , телеграфував у Чернігів: «Домігся! Їду бити ворога мечем і пером».

     Учень.

   Воєнні дороги Київщини, Чернігівщини, Сумщини, Полтавщини… А потім оточення, прорив, рідні краї, окуповані фашистами… І ось найгірше – арешт, перебування в Конотопському концтаборі, а потім удала втеча з пазурів ворога. Четверо в’язнів один за одним, користуючись сплетенею Рудем із зібраних ганчірок та власного одягу мотузкою, вилізли із в’язниці  й спустилися на землю. Вони довго блукали лісами, інтуїтивно орієнтуючись на великі масиви, коли нарешті одного літнього дня натрапили на партизанський дозор…

З 1942 року перебував у з′єднанні Ковпака. Був редактором газети, написав «Партизанську пісню».

Ворожа куля обірвала його молоде життя. Таким молодим він назавжди й  залишився для вдячних нащадків. І ніби віщуючи свою ранню смерть, Пилип Рудь написав вірш «Я молодий…».

Учень декламує вірш П. Рудя «Я молодий…»

Я молодий, мов цвіт бузку весною,

Я молодий, немов багряна рань.

О скільки сили буйно-молодої,

О скільки в праці юних поривань!

В роботі дні зайчатами стрибають,

Нестримно линуть в безвість-далечінь,

А в грудях кров – бурунним водограєм…

Я чую: дзвонить крок нових машин.

Так вибирай же ритми, юне серце,

О юна пісне, розцвітай вогнем!

Кохаю я індустріальний час цей,

Бо ми щодня бурхливо так ростем.

Я молодий, мов цвіт бузку весною,

Я молодий, немов багряна рань.

О скільки сили буйно-молодої!

О скільки в праці юних поривань!

Виступ з інформацією ІІ групи

«Не відступлю, піду вперед» (розповідь про Миколу Шутя)

              Учень. Микола Шуть до війни працював у редакції газети в Павлограді. Евакуюватись не вдалось. Тому він на початку серпня 1942-го ввійшов до складу підпільної молодіжної групи, що діяла в Павлограді. Микола був призначений комісаром підпільної групи. Розповсюджували листівки, відозви. Але за доносом зрадника було схоплено фашистами багато підпільників. Серед них і М.Шуть.

         Учень. Під час наступного допиту кати примусили Миколу ходити босими ногами по битому склу. Та й це не зламало волю хлопця. і лише вночі в’язні чули, як він крізь сон важко стогнав. А коли просинався, його обступали тяжкі думи, згадувалося минуле, мріялося про перемогу. навіть у такому тяжкому становищя він складав вірші, намагався запам’ятати їх, щоб, коли, можливо, вдасться вирватися на волю, переписати на папір.

       Учень. І справді, він вирвався на волю: його разом із іншими полоненими визволили радянські війська. Але до Великої Перемоги Микола Шуть все ж не дожив: сліди славного борця загубилися в Барвінковій в’язниці, загубилася стежка, що так і не привела до рідної домівки, до матері, яка до скону віку все виглядала сина – удень і вночі, улітку і взимку.

              .

               Учень декламує вірш М. Шутя «Щастя»

На грядці спогадів мізерних

В старій теплиці вічних мрій,

Не проростають щастя зерна,

Зате росте нудьги пирій.

До лежнів обрій не підійде,

Для них незмінний видно круг.

Лише вперед! І мить не стійте

Бо щастя зветься – вічний рух!

Мерці й нікчеми роблять тишу,

Та нам в них вчитися хіба?

Наш лозунг: «Битись, поки пишу!»,

Бо щастя зветься – боротьба!

Бо щастя зветься ще дерзання,

І смерть в бою за рідний край,

І душ нестримне розквітання,

І віри зрячої безкрай.

Хто спробує свій рух спинити

Порине весь в тупій жалі,

Творити: йти, боротись, жити –

Найвище щастя на землі.

Виступ з інформацією ІІІ групи

« Кров героя» (розповідь про Івана Чумаченка).

 Учень. Іван Чумаченко – учитель, воїн, поет. В 1938 р. закінчив Сумський педінститут, працював вчителем біології. Захоплювався поезією.  Війна застала Івана в лавах радянської армії , неподалік від Бресту. У день початку війни 393-ій окремий зенітно-артилерійський дивізіон був далеко в лісі на тактичних начаннях. Буквально в першу добу ворожі війська відрізали його від Бреста.            

   Пізнього вечора повернулися розвідники. Вони доповіли: дивізіон у міцному кільі. Вийти з нього майже неможливо.

 Учень.  усе ж вирішили будь-що пробиватися до Бреста, на допомогу своїм, щоб здійснити перехід непомітно для ворога, розділилися на кілька невеликих підрозділів. Один із них очолив Чумаченко. Під час виходу з оточення натрапили на засідку, з якої вже вийти живим Іван не зміг. Лише двадцять три виповнилося йому тоді. Він залишив молоду дружину Марію, півторарічного сина… А скільки ще міг добра зробити людям!

Учень декламує вірш І.Чумаченка «Кров героя»

В осінній день в карпатському саду

Під срібний плескіт синього озерця

Од ран важких, глибоких, прямо в серце.

Упав він під березку молоду.

            В ту ж мить помер, але мені здається

            Завжди, коли тим садом я іду,

            Що він жеве, і серце його б′ється

            У трав і квітів вічного роду…

Дано героям двічі жить на світі:

В змаганнях вперше, вдруге – в славі квітів,

Де він упав, горять червоні рожі! –

То кров його щасливих днів тепло,

Що творить соки живні та погожі,

Із вольної землі в квітки переплило.

Виступ з інформацією ІV групи

« Крок у безсмертя» (розповідь про Леоніда Левицького)

              Учень. Леонід Левицький родом із Житомира. Коли Леонід був десятикласником Плужнянської середньої школи, йому довірили керівництво літературним гуртком . Колишній класний керівник Н.А. Боголюбчик згадувала, що всі гуртки в школі вели вчителі, а літературним керував учень десятого класу Леонід Левицький.

    Леонід, можливо, й сам не підозрював, що він талановитий поет. а це, напевно, так, бо його першого серед студентської творчої молоді помітив Максим Рильський , коли хлопець учився в Київсьому університеті.

         Учень. Того жорстокого червневого світанку 1941-го перші фашистські бомби впали за кількасот метрів від гуртожитку. Четвертокурсники поспіхом склали останній екзамен, зібралися до актового залу університету на комсомольські збори. Більшість із них виявила бажання йти добровольцями на фронт. Був серед них і Леонід Левицький. На фронті був кореспондентом газети «За комунізм», воював  на Малій землі, потім доля привела в Київ – зруйноване місто. Тяжке поранення – 42 осколки вийняли. Не витримав. Помер...

Учень декламує вірш Л. Левицького «На шляху»

На шляху – розбиті вражі танки,

Позавчора тут війна пройшла

Поруч з почорнілим полустанком

Не впізнав я рідного села.

    Занесло снігами попелище,

    Щоб прикрити горе до весни

    Над руїнами лиш вітер свище,

    Обгорілі тужать ясени.

Ні душі навколо не видати,

Вражий труп на згарищі горить,

Не встигали, видно, утікати, -

Настигала їх розплати мить.

    Кров за кров, за біль, за крик дитячий,

    Серця гнів і помста у боях, -

     Ось яку тебе сьогодні бачу,

      Україно, меснице моя!

Виступ з інформацією V групи

« На лінію вогню з братами я піду» (розповідь про Федора Швіндіна).

              Учень. Федір Швіндін народився в 1913 році в м. Джанкої. Став інвалідом – паралізувало ногу. Переїздить у Роменський район. Працював у Липовій Долині на комсомольській роботі. Потім -  в київській газеті «Молодь України». Під час війни працював на підпільній роботі. Був розстріляний, але врятували. Потрапив у концтабір (№55137). Загинув у березні 1944 р. Ми не знайдемо його могили і не покладемо квіти любові. Та вірші його продовжують жити. Вони промовляють до нас голосом його серця.

Учень декламує вірші Федора Швіндіна

                                                  * * *

Вечірня зоре золота,

Зійди над долею моєю

І покотися над землею –

Озолоти мої літа!

    У серці пісню воскреси,

    Окриль її, зроби дзвінкою

    І над землею пронеси,

    Щоб палко кликала до бою,

Щоб стала зброєю мені,

Моїм мечем…Щоб сонцем стала,

Щоб ворогів іспопеляла

На серця чистому вогні.

                                                     ***

Я звідав все: і горя глибочизну,

І радість, і кохання ніжний плин,

Але завжди лиш матері-Вітчизні,

Моля любов, її я вірний син.

    Люблю Вітчизну ясно краю,

    Як матір добрую мою.

    Про неї я пісні співаю,

    Лиш їй свій голос віддаю.

   ! Форма вираження всіх групових проектів: буклети

ІV. Заключне слово вчителя

                                             Федір Швіндін писав:

                                      Як гряне бій і прогримлять гармати,

                                      На лінію вогню з братами я піду.

                                      Не відступлю, вітчизно моя, мати,

                                      Лиш смертю скошений, можливо, упаду.

              Тільки з любові до рідної землі народжується ось таке почуття патріотизму. Любити рідну землю – означає не лише оспівувати її красу, а й дбати про її розквіт, бачити й усувати те, що заважає на шляху поступу, вміти захистити її в трудний час словом і ділом. Сподіваюсь, що сьогодні наша розмова не залишила вас байдужими, вона близька і дорога нам. Це наша історія, а майбутнє починається з минулого. І як добре, що краєзнавець Іван Корнющенко доніс до нас цю історію.

              А закінчити розмову я хочу словами Миколи Шутя:

                                      Перед батьківським краєм

                                      За майбуття вогні,

                                      За сонце вдалині,

                                      Згоримо, відпалам.

ІV.  Підсумок уроку

За методом «Мікрофон» учні висвітлюють такі питання:

-         Що нового ви відкрили для себе, торкнувшись душею і серцем    нарисів  нашого талановитого земляка?

-         Яке уявлення у вас склалося про письменника, журналіста  І. Корнющенка?

-         Які риси характеру повинен мати справжній герой?

-         Які риси характеру будете виховувати в собі?

-          Кому, на вашу думку, адресована книга І.Корнющенка «Назавжди лишились молодими»?

-         Чи допоможе сьогоднішній урок у подальшому формувати вас як людину?

Учитель пропонує за темою уроку скласти сенкан

Зразки сенканів:

1. Письменник.

2. Талановитий, щирий.

3. Творить, навчає, допомагає.

4. Він хвилюється про майбутнє.

5. Земляк.

-------------------------------------------------------------

1.     Воїн.

2.     Молодий, мужній, безстрашний.

3.     Бореться, захищає, помирає.

4.     Подарував нам щасливе життя.

5.     Герой.

V. Оцінювання

  Заповнення карток само - та взаємооцінка

  (Додаток 10)

    VІ. Домашнє завдання

    Написати літературний твір (жанр за вибором) на тему

    «У житті є пам'ять, що ніколи не вмирає»

Додаток 7

Веб-квест за темою «  Володимир Самійленко. Коротко про митця. Гумор і сатира поета. «На печі». «Не вмре поезія»

    Методичні завдання: ознайомити школярів з життям і творчістю видатного гумориста (найцікавішими відомостями про митця); повторити відомості з теорії літератури (гумор, сатира, антитеза, іронія); проаналізувати ідейно-художній зміст поезії «На печі», «Не вмре поезія»;

           розвивати навички сприйняття інформації на слух; виразного читання ліричних творів, їх аналізу; уміння описувати гумористичні ситуації, висловлювати власні міркування про способи вияву патріотичних почуттів; формувати кругозір, світогляд школярів;

      виховувати усвідомлення цінності дотепного, а часом і в`їдливого слова в житті людини,  почуття пошани, поваги до творчості  В. Самійленка, зневажливе ставлення до лицемірства, пристосуванства людини.

Результат: створення веб-сторінки, презентації «Володимир Самійленко – письменник-гуморист, перекладач, дослідник мови».

Ресурси: персональні комп`ютери із доступом у мережу Інтернет.

Основне завдання: учні об`єднуються в пять груп («біографи», «літературознавці», «аналітики №1», «аналітики №2»,  «дослідники») , проходять веб-квест, виконуючи завдання.  Учні можуть користуватися Інтернет-джерелами.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПРОХОДЖЕННЯ ВЕБ-КВЕСТУ

Шановні восьмикласники!

Я рада вас вітати на цій сторінці!

    Запрошую Вас до проведення веб-квесту з української літератури за темою «Володимир Самійленко. Гумор і сатира поета як поштовх до роздумів про справжній патріотизм, чесність, самовідданість, порядність та лицемірство».

    Шановні учні! Отримайте випереджувальні завдання до веб-квесту за вищевказаною темою та за допомогою підручника, а також інтернет- ресурсів підготуйте відповідні завдання.

Завдання для всіх учнів: скласти  хронологічну таблицю життя та творчості В. Самійленка; прочитати гумористичні вірші «На печі», «Не вмре поезія,,,»

І група

«Бібліографи»

 Керівники: Фесенко Марина, Бобнєва Валерія

Завдання:

1.     Використовуючи інтернет-ресурси, знайти матеріал про життя та творчість В.Самійленка.

2.     Виділити основне в житті та літературній діяльності поета.

Результат роботи: підготувати презентацію на тему «Володимир Самійленко – письменник-гуморист, перекладач, дослідник мови»

ІІ група

«Літературознавці»

Керівники:  Дорошенко Ілля, Небилиця Кристина

Завдання:

1.     Опрацювати за підручником статтю «Гумор і сатира» (стор. 368 – 370). Для повного розуміння матеріалу звернутися до інтернет-ресурсів.

 Результат роботи: підготувати памятку «Гумор та сатира – два способи зображення смішного в житті»

ІІІ група

«Аналітики №1»

Керівники: Єрмак Діана, Кабиш Артем.

Завдання:

1.     Зробити ідейно - художній аналіз гумористичного вірша В.Самійленка «На печі», вказавши тему, основну думку, основні проблеми, художні засоби, віршований розмір.

Результат роботи: оформлення матеріалу у вигляду документу Gooqle.

ІV група

«Аналітики №2»

Керівники: Жир Інна, Дмитренко Дарина

Завдання:

1.     Зробити ідейно - художній аналіз гумористичного вірша В.Самійленка «Не вмре поезія...», вказавши тему, основну думку, основні проблеми, художні засоби, віршований розмір.

Результат роботи: оформлення матеріалу у вигляду документу Gooqle

V  група

«Дослідники»

Керівники: Бородін Володимир, Шулежко Михайло.

Завдання:

1.     Дослідити засоби творення гумору та сатири у творі В. Самійленка «На печі...».

2.     Дослідити синтаксичні фігури  у творі В.Самійленка « Не вмре поезія...»

Результат роботи: оформлення матеріалу у вигляду документу Gooqle

Шановні учні!

Результати вашої роботи розмістіть на даному блозі. htt://natali11051963.blogspot.com/

Додаток 8

Технологія  проведення веб-квесту

Одним із способів цільового використання глобальної мережі на уроках словесності є веб-квест, яких можна віднести як до методу проблемного навчання, так і до методу проектного навчання одночасно.

Веб-квест (від англійського webquest) буквально – "пошук в Інтернеті”. Зараз, коли поняття “Інтернет” і “навчання” вже не настільки далеке одне від одного, як здавалося зовсім недавно, це поняття вважають новим кроком в освітніх технологіях. А як же ми можемо використати цю технологію під час організації проектної та дослідницької діяльності школярів.

У класичному варіанті веб-квест – це не що інше, як спосіб організації проектної діяльності учнів. Як і будь-якому проекті, тут можлива як індивідуальна, так і спільна роботу учнів над якимось завданням; він може бути розтягнутий на весь навчальний рік або обмежений спареним уроком.

Проведення проектної роботи за допомогою мережевих ресурсів має низку певних переваг, а для вчителів, які вперше використовують Інтернет на уроці, технологія веб-квестів – відносно легкий спосіб навчитися користуватися Всесвітньою павутиною в освітніх цілях.

Ось переваги цієї технології: веб-квести допомагають учителеві виробити зразок того, як проводити проектну роботу; моделі web-квестів використовує величезну кількість учителів у різних країнах, тож у мережі можна знайти багато цікавих розробок. Почати можна з вибору готового продукту і використовувати його без змін (або дещо змінивши). В Інтернеті є шаблони, які можуть бути вельми корисні вчителям, що бажають створювати свої власні веб-квести, різні завдання, які відповідають запропонованій технології, маса методичних порад для створення веб-квесту, а також список пошукових систем та інструкцій щодо їх використання. Проте існує й чимало труднощів, адже для виконання проекту учні повинні мати доступ до Мережі. До того ж технологія веб-квесту вимагає від дітей і дорослих певного рівня комп’ютерної грамотності.

       Як залучити до веб-квесту учнів? Це завжди залежить від уміння вчителя у ході пояснення або повторення “відкрити” нові проблеми у вивченому вже матеріалі, зацікавити дітей, буквально “запалити”… і запропонувати роботу над проблемою у вигляді веб-квесту. Буде він створений чи ні, залежить від зацікавленості дітей. Що є корисного у веб-квесті для учнів?

·        Підвищення мотивації до самонавчання та самоорганізації;

·        Реалізація креативного потенціалу;

·        Вміння знаходити кілька способів розв’язання проблемної ситуації, визначити найбльш раціональний варіант, обґрунтувати свій вибір;

·        Робота в команді (планування, розподіл функцій, взаємодопомога, взаємоконтроль)

·        Розвиток незатребваних у навчальтному процесі особистісних якостей (наприклад, поетичні, музичні, художні здібності);

·        Підвищення самооцінки;

·        Формування нових компетенцій (учні оформляють результати своїх робіт у вигляді веб-сторінок чи сайти, слайд-шоу, буклетів, анімацій, постерів чи фоторепортажів (локально або в Інтернеті);

·        Здобувають навички публічних виступів (обов’язковий захист проектів з виступами авторів, з питаннями, дискусіями).